На відміну від класичного лібералізму, що розглядав ринок як саморегулюючу категорію і негативно ставився до можливості регулювання економічних і соціальних відносин, соціал-ліберали вважають, що для здійснення на практиці головного принципу лібералізму — забезпечення права індивіда на самовизначення і самореалізацію — не завжди достатньо тільки його власних зусиль. Вирівнювання стартових можливостей неможливо без участі держави, і саме держава має забезпечувати перерозподіл частини суспільного продукту на користь соціально слабких членів суспільства, надаючи їм підтримку і тим самим сприяючи гармонізації суспільних відносин і зміцнення соціальної та політичної стабільності. Однак на відміну від різних різновидів соціалістичної ідеології, соціал-ліберали прихильні капіталістичному типу економіки.

На думку соціал-лібералів, держава зобов’язана втручатися в економічні процеси з метою боротьби з монополізмом і підтримки конкурентного ринкового середовища. Суспільство повинно мати законні підстави у випадку, якщо дохід не відповідає вкладу людини в загальне благо, вилучити частину цього доходу через податки і перерозподілити його на соціальні потреби. Поліпшення умов життя найбідніших верств суспільства буде сприяти зростанню внутрішнього ринку та економічному зростанню.

Застосування цих підходів, на думку соціал-лібералів, повинно пом’якшити конфлікти в суспільстві та поступово перетворити «капіталізм епохи вільної конкуренції» у товариство з «соціальної економікою», заснованої на приватній власності і регульованих ринкових відносинах.